Жіванське село




Селу Буківцево ще кілька десятиліть тому ніщо не віщувало лихої долі. Міцне гірське село з тисячею мешканців у Великоберезнянському районі. Щоправда, розташоване воно в тупику — за 20 кілометрів від траси Ужгород — Великий Березний у протилежному від словацького кордону боці. Але поруч ще два села — Смерекова та Чорноголова. Отож тупиком це можна назвати тільки в тому сенсі, що далі Буківцева дорога не йде, упираючись у гору Голицю.

Поміж двома полонинами — Лютянкою та Руною — люди поселилися ще півтисячі років тому. За переказами, села Буківцево та Смерекова заснували «жівани» (розбійники), які ховалися у пралісах. Відповідно, і поселення назвали за переважаючим тут типом лісу — буковим чи смерековим. Хоч би як там було, але й назва Чорноголова наштовхує на розбійницьку романтику.

Вимирання Буківцева почалося в радянські часи. І хоча село розташоване всього за 50 кілометрів від Ужгорода, молодь стала масово покидати карпатський тупик, оселяючись або в обласному центрі, який розбудовувався неймовірними темпами, або в найближчих від нього селах. У Коритнянах, Тарновцях, Сторожниці виникали мало не цілі вулиці переселенців з Березнянщини.

Ще поки тримався колгосп у Чорноголовій та його бригада в Буківцевому, ситуація виглядала не так безнадійно. А коли скрахував і колгосп, усе просто обвалилося.

За сорок років село опустіло на 80%. Неймовірне для Закарпаття явище! Тепер у Буківцевому постійно проживає всього 170 чоловік, з яких більшість — пенсіонери. Дві третини хат стоять порожніми, час від часу просто завалюючись від старості. Від 2003 року не народилася жодна дитина. Зате за півтора року вмерло 25 чоловік.

Та що за півтора року! За останні два тижні вже пішли в інший світ троє людей. Відповідно, троє хиж опустіло. Цікавий і такий показник: на 60 перестарілих бабць припадає всього два дідусі. Тобто чоловіки у своїй абсолютній більшості до пенсії не дотягують.

До речі, і голова села, і секретарка теж уже багато років є вдовицями. Якийсь фатум навис над цим гірським селом!

«Якщо так далі піде, то через десять років Буківцево вимре!» — зауважую я в холодній приймальні сільської ради. До слова, двоповерховий будинок влади — єдина капітальна споруда у селі. Решта хаток нагадують експонати історичного музею.

«Та які десять років! — заперечує головиха. — Дай Боже, аби через п’ять років тут ще хтось залишився!» Меланія Бабич очолює сільську раду вже третій термін. Колишня бригадирка та кіномеханік, вона бідкається, що вже й сільську раду — останню цивілізаційну згадку про Буківцево — хочуть закрити.



Создан 10 июн 2014



  Комментарии       
Имя или Email


При указании email на него будут отправляться ответы
Как имя будет использована первая часть email до @
Сам email нигде не отображается!
Зарегистрируйтесь, чтобы писать под своим ником